Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/113

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

мати гадюки на своїй голові і смертю звело його з цього світу». Цей виключний випадок свідчить про те, що в ті часи теж були порушення дипломатичних правил з боку окремих послів.

В досліджуваний період послів не довго затримували. Затримка послів вважалась поганою ознакою, свідчила про неувагу до них або вороже ставлення до держави, яку вони представляли. Під час відправки послів гетьман влаштовував прощальну аудієнцію. Послу вручалася грамота до його уряду, подарунки главі уряду і послам, а також гроші на проїзд посольства. Послів проводили урочисто представники старшини, іноді з «музикою воєнною»[1].

Як вже відзначалося, гетьман приймав послів і під час походу. Церемоніал прийому був аналогічний тому, як і в резиденції, хоч дещо спрощений[2].

На Україну приїздили посли з Росії, Польщі, Трансільванії, Туреччини та інших країн. Різними були їх традиції і звичаї. І все це доводилось враховувати українським дипломатам під час прийому послів.

Під час переговорів в практиці російської та польської дипломатії велись відповідні записи. Але на Україні цього не робилось.

Прийом іноземних послів та відправка українських в інші країни становили одну з основних статей витрат гетьманської скарбниці, про що свідчать тогочасні документи. Гроші на це збирались з населення у вигляді податку[3].

Такий характер мала дипломатична служба на Україні в роки визвольної війни. Вона відіграла дуже важливу роль у проведенні зовнішньої політики і здійсненні такої великої події, як возз'єднання України з Росією.

Ф. П. Шевченко
Дипломатическая служба на Украине в период освободительной войны 1848—1654 гг.
Резюме

История учреждений занимает важное место в деле изучения исторических источников. Ведь большая часть документальных материалов возникает в результате деятельности различных учреждений. Выяснение причины возникновения, а также освещение деятельности учреждений помогает более глу-

  1. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 110, 157, 174; т. III, стор. 317 та ін.; Архив ЮЗР, ч. III, т. IV, стор. 500, 550.
  2. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 461—463; ЦДАДА, ф. Сношения России с Польшей, 1650, спр. 8, арк. 45, 69, 86, 70.
  3. Акты ЮЗР, т. VIII, стор. 569; «Документи Богдана Хмельницького», стор. 343.