конувала функцію грошей. Тільки так можна пояснити той факт, що назва шийної прикраси —«гривна» — стала терміном для позначення грошового знаку. Разом з тим, враховуючи, що слово це перейшло від шийної гривни на монетну, а не навпаки, мусимо визнати, що воно виникло спочатку як назва прикраси, і, отже, шийна гривна в функції грошей передує виникненню монетної гривни.
Найдавніші шийні гривни на східнослов’янських землях відносяться до VI—VII ст. (тобто до того часу, коли закінчується «період денарія»). Ці гривни становили срібний прут з однаковим перекроєм по всій його довжині, загнутий обручем, з дуже простим замком у 'вигляді петлі на одному кінці і гачка на другому. Такі гривни як злитки монетного металу були зручні у використанні: їх можна було рубати чи ламати на які завгодно куски, вага яких була прямо пропорціональна їх довжині. І такі гривни VI—VII ст. дійсно зустрічаються у розламаному чи порубаному вигляді.
Значний інтерес з точки зору питання, яке розглядається, становить відомий Мартинівський клад, датований VI— VII ст.[1] В ньому було знайдено багато срібних речей: велику пальчату фібулу, речі поясного набору, срібний посуд візантійського виробництва, декоративні бляшки, які зображують людей і тіварин тощо. Знайдено тут і кілька срібних гривен щойно описаного типу. Серед них були екземпляри поламані чи розрубані на куски. Привертають увагу також характерні срібні предмети, які звичайно трактуються як привіски, хоча спосіб їх носіння не зовсім ясний. Ці предмети зроблені з товстого срібного дроту, скрученого у вигляді спіралі чи двох спіралей — у формі окулярів. Частина з них більш складна за формою: основний товстий дріт обкручений більш тонким, іноді позолоченим.
Напрошується припущення, що ці речі — також монетні злитки, які разом з гривнами давали можливість досить точно дозувати.метал: найбільш товстий прут використовувався тоді, коли потрібна була велика кількість металу; більш тонкий дріт «привісок» — для менш значних операцій; нарешті зовсім тонкий дріт обмотки служив дрібною розмінною монетою.
Думка про те, що деякі ювелірні вироби середини І тис. н. е. (причому не тільки срібні) могли служити монетним знаком, висловлювалася і раніше. Так, К. М. Мельник припускала, що кількасот кілець різного діаметра, скручених з рівномірно нарізаних полосок бронзи, знайдені у кладі з Лісових Скиби- нець на Таращанщині, були дрібним міновим знаком[2]. Ця
