Завданням цієї статті є висвітлити окремі моменти з історії української радянської сфрагістики.
В дореволюційний час у Росії і на Україні вчені приділяли певну увагу вивченню й практичному використанню сфрагістики при роботі над історичними документами. Звичайно, буржуазні вчені, досліджуючи і вивчаючи питання сфрагістики, не вивчали матеріалів, що могли б висвітлити історію класової боротьби, історію революційних робітничих і селянських організацій та рухів.
За роки Радянської влади в результаті діяльності партійних, державних, комсомольських і профспілкових організацій, промислових підприємств, колгоспів, радгоспів, МТС, культурно-освітніх та наукових установ тощо нагромадився величезний документальний матеріал, який зберігається в партійних і державних архівах Української РСР. Здебільшого документи скріплювалися підписами, а також печатками установ та організацій. Отже, в архівах Української РСР сконцентрований багатий матеріал з української радянської сфрагістики. Про значення використання документів відомий український вчений І. П. Крип'якевич писав: «Архіви — це свого роду наукові лабораторії історичної науки. Ніхто з дослідників не стоїть так близько до історичних джерел, як архівісти… Ніхто з дослідників не має такої нагоди робити наукові відкриття, як архівісти. Завдяки розшукам архівних працівників історична наука безупинно збагачується новими даними, новими фактами»[1].
- ↑ Див. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1961, № 25, стор. 7.
