звільнене від орендної плати. В новому, недавно відремонтованому будинку монетний двір міг розташуватися значно безпечніше, ніж в старому домі Бандінеллі. На великому подвір’ї палацу архієпіскопа зручно було побудувати й згаданий дерев’яний будинок. Він міг знаходитись на місці існуючого сьогодні в подвір’ї будинку № 9 невеликого цегляного будинку.
Нагадаймо, що й інші заходи Яна Казимира в цей час користуються повною підтримкою католицького духівництва. Так, наприклад, коли Ян Казимир зобов’язався відкрити у Львові університет, духівництво віддало йому для цього безкоштовно будинок єзуїтської колегії. Цей факт свідчить про повну гармонію інтересів короля і духівництва і є деякою аналогією до порушеного нами питання.
Крім того, навряд чи духівництво, віддаючи багатства своїх костьолів, не забезпечило собі деякого контролю над їх використанням. Такий контроль був, звичайно, необхідністю, якщо взяти до уваги загальне падіння нравів у Речі Посполитій, що проявилось особливо яскраво за панування Яна Казимира. Звичайно неподатливе на матеріальні жертви духівництво в даному випадку занадто багато жертвувало і зв’язувало з цим заходом занадто великі надії: від успіху і перемоги Яна Казимира залежало майбутнє католицької церкви в Польщі. Контроль архієпіскопа був найбільш можливим у його власному палаці. Срібло й золото, що привозилось з провінціальних костьолів, насамперед потрапляло до єпархіального управління, яке здавало ці цінності великими партіями від всієї єпархії, а не від окремих костьолів.
Монетний двір займав кілька кімнат і прибудову на подвір’ї. В окремих кімнатах знаходилась канцелярія, піч для виплавлювання срібла, майстерні робітників, які вирізували ножицями срібні кружки для монет, граверів і т. д. В канцелярії також була розміщена вага для перевірки срібних кружків і камінь для визначення проби срібла. Проба визначалась порівнянням кольору рис, нанесених на камінь 16 срібними голками, і куском срібла, пробу якого належало визначити. В окремому приміщенні монетного двору знаходився молот, що вибивав візерунок на монетах. На одній з дерев’яних колод, з яких він складався, був стальний негатив лицьового боку монети, на другій важкій колоді було вміщено негатив зворотного боку монети. Ця друга колода підтягувалася мотузком на певну висоту і, падаючи на нижню колоду, своїм тягарем карбувала монету з покладеного між двома колодами срібного кружка. Спочатку монети карбували важким ручним молотом. Молот і сталеві негативи часто псувались і замінювались новими. З цим зв’язано існування кількох десятків різновидностей львівських ортів і шістаків. Відсутність кваліфікованих граверів негативно позначилась на зовнішньому вигляді львівської монети.
