Збільшується також потреба землевласників в копіях різних маєткових актів. Коли маєток продавався, передавався або закладався по частинах, а документ на нього був один, потребувалося виготовлення кількох копій. Для того щоб мати можливість одержати потрібну копію («випис»), оригінали маєткових документів подавали для «запису» до гродських і земських книг.
Запис маєткових актів у гродських і земських книгах починався повідомленням про те, коли, до яких місцевих властей, до кого і хто персонально звернувся з проханням записати документи і які саме. Далі наводився повністю весь текст поданого документа, а часом і кількох[1].
Для запису в гродські і земські книги подавалися жалувані і стверджуючі грамоти, купчі, заставні, дарчі, спадкові та інші документи на землю.
З XVI ст. дуже поширеними стають акти на купівлю-продаж маєтків. Склалися і назви подібного типу документів — «лист купчий», «лист продажный»,— які в раніших документах не зустрічаються. Ранні купчі акти складалися в присутності свідків і надавалися від імені старости чи воєводи. Прикладом може бути купча 1409 р., видана старостою галицьким. Староста засвідчував нею («сведчю и познаю»), що власник маєтку, прийшовши до нього («приде до нас»), об’явив про продаж земель[2].
Пізніші купчі акти XVII ст. почали укладатися між безпосередніми учасниками купівлі-продажу маєтку від імені того, хто продавав. Виник своєрідний формуляр купчої. Він починався іменем попереднього власника маєтку, давався більш-менш повний опис складу землеволодіння, згадувалося, на яких умовах продавався маєток («вечне и непорушне», «ничого на себе не вынимаючи ни оставляючи», «доброю волею»), називалася ціна і вказувалися права нового власника («волен продати или заменити, или тут отдати і у своє лепшие пожитки оборотити»), В документах на відчуження маєтку обов’язковим компонентом формуляра було застереження, що ні той, хто продав, ні його родичі теперішні і майбутні «не мають в то ся вступати».
Розвиток товарно-грошових відносин в XVI ст. викликав появу численних актів на заклад маєтку. За XV ст. подібного типу документів збереглося небагато. Вони мали короткий текст. Від імені власника повідомлялося, кому, на який строк і за яку суму закладався маєток, на яких умовах його можна було тримати в закладі та повернути, коли «зупольная заплата станет» взятої в заклад суми. Закладна стверджувалася печаткою власника маєтку та свідків.
