Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 2 (1966).pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ми акта та її зміни пов’язані з соціальними і економічними умовами певного історичного періоду.

Основне в кожному документі — це його зміст. Конкретні події, явища, факти визначили певну структуру, форму джерела. Завданням дипломатики є всебічне вивчення актових документів — і форми, і змісту в нерозривному взаємозв’язку.

Акти на маєтки становлять значну частину українських документів XIV—XVII ст. Вони з’явилися в процесі розвитку феодального землеволодіння.

В одному з найстаріших маєткових актів — стверджуючій грамоті Казіміра (1361 р.) згадується, що документи на маєтки видавали ще галицький князь Лев та інші князі. Власник маєтку Ходко Бибельський, який звернувся з проханням до Казіміра дати йому стверджуючу грамоту, вказав, що «єсть князя Львова листы и иных старех князей листы» на маєтки, які називаються в грамоті «дединами». В XIV і навіть у XV ст. феодали, які володіли маєтками на основі звичаєвого права, зверталися до верховного власника земель — великого князя литовського і польського короля з проханням видати їм грамоти. Такого типу є грамота великого князя Свидригайла, видана в 1445 р. на прохання шляхтича, який «устне поведил» про давнє володіння маєтком як «отчинного»[1].

У XV, а особливо в XVI ст., коли розвивається фільваркове господарство, надзвичайно зростає значення феодального землеволодіння. Феодали за всяку ціну намагаються збільшити кількість своїх маєтків і обов’язково одержати юридичне підтвердження на право володіти ними. Земельні акти набувають великої ваги та значного поширення в тогочасному діловодстві.

У XV—XVI ст. з’явилося чимало різних юридичних актів на маєтки. Збільшення кількості маєткових документів і виникнення умов, за яких вони стають єдиним і незаперечним доказом права на маєток, супроводжувалося певною типізацією окремих груп актів.

Серед маєткових актів XIV—XVII ст. найдавнішими і найчисленнішими є жалувані та стверджуючі королівські і великокнязівські грамоти на надані, спадкові та набуті іншими шляхами маєтки. Назву «жалувана грамота» цьому типу документів дали пізніше їх видавці та дослідники. В тексті ж самих грамот вони називаються «привилей», «твердости», «данина», а найчастіше — «лист»[2]. Причому термін «лист» означав усякий документ на землеволодіння.

 
  1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі — Акты ЮЗР), т. І, СПб., 1863, стор. 1, 17—18.
  2. В тексті грамот: «А на твердость того и лист ему дали под нашою печатью», «лист данину нашу», «твердости листы», «листом привилеем», «листы привилей, твердости на вси именя». Акты ЮЗР, т. І, стор. 29—ЗО, 45, 47, 61—62, 117—119; Архив Юго-Западной России (далі — АЮЗР), ч. 7, т. 1, К-, 1886, стор. 8 та ін.