Сторінка:Історичні піснї українського народа. 1908.pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Ляхів, мостивих панів, у пень рубайте,
Кров їх ляцьку у полї
З жовтим піском мішайте,
Нашої славної України у поругу не подайте!“
То вже-ж із куренїв по три, по чотири вставали,
До дрючків і до оглобель хватали
Ляхів-панів, так як кабанів,
У нічку у четвертеньку заганяли.
Тодї Ляхи, мостивії пани, догадливі бували.
Усї по лїсах, по кущах повтїка́ли.
То козак і лїсом біжить,
А Лях за кущем лежить і лежачи дріжить:
То козак Ляха за кущем знахождає,
Келепом межи плечі наганяє
І стиха словами промовляє:
„Ей, Ляхи же ви, Ляхи, мостивії пани!
Годї-ж вам по за кущами валять ся,
Пора до ваших жінок на опочивок іти:
Уже ваші жінки і подушки поперебивали,
Вас Ляхів, мостивих панів, ожидали!“
То вже оден козак лугом біжить;
Коли дивить ся на кущ, аж кущ дріжить;
Коли дивиться у кущ, —
Аж у кущі Лях як жлудко лежить.
То козак козацький звичай знає,
Із коня вставає і Ляха за чуб хватає.
І келепом по ребрах торкає.
То Лях до козака словами промовляє:
„Луччеб, козурю[1],
Могли мої очи на потилицї стати,
Нїж би я міг ізза річки Висли
На Україну поглядати!“
Тодї то Ляхи козаків рідними братами узивали:
„Ей, козаки, ріднії брати!
Коли-б ви добре дбали та нас за Вислу-річку
Хоть у одних сорочках пускали!“
От, тодї-то Ляхам Бог погодив,
На Вислї-річцї лїд обломив.

  1. козаче