Сторінка:Істория України-Руси. Написав Олександер Барвіньский (1904).pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


небезпеч і тревоги. Весь край був на воєнній стопі, а хлїборобство рибальство тай все господарство треба було провадити оружною рукою. Ся небезпечність стала ще більшою, коли хижий нарід з Азиї, Турки, здобули Царгород (1453 р.), і загорнули під свою владу Кримску Орду. Татарскі і турецкі напади віджахнули Русинів від Чорного моря далеко на північ, так що Галич, Буск, Бар, Хмельник і Винниця стояли мов би при входї в Татарщину. По сю межу стояли хутори з пасїками і управні поля під захистом війскової сторожі, що з чатових могил звіщали про наближенє татарских загонів. Поза ті сторожеві могили на яких десять і більше днїв їзди аж до Чорного моря простирали ся дикі поля. Треба було великої відваги пускати ся в сї сторони, непевні від Татарви.

Але невичерпані богатства України приманювали людність з подальших сторін, що оружними ватагами пускала ся на ті рибальскі, пасїчницкі, ловецкі і т. и. „уходи“ (так звано сї степові землї). Сї оружні ватаги, що жили тут на волї і не знали над собою нїякої влади, а лише оборонювали своє добро, нераз нападали і грабили татарскі отари і табуни, а на зиму вертали до міст і замків. Отсї безнастанні напади обопільні навчили Русинів відваги, виробили сьміливих лицарів, готових все на смерть і до бою з Татарами, а ся рухлива воєнно-промислова людність була основою козаччини[1]. Пограничне україньске селяньство і міщаньство достарчувало головного засобу людий витривалих на нужду і небезпечі, злучені з козакованєм, але се була також школа для молодих шляхтичів і людий всякого стану й народности. В другій

  1. Слово козак татарского походженя.