Сторінка:Істория України-Руси. Написав Олександер Барвіньский (1904).pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


 

7. Руїна.

По смерти Хмельницкого настала на Українї вельми сумна доба, котру нарід влучно назвав „руїною“. Між народом настав заколот якраз тодї, коли треба було упорядкувати справи в краю. На Українї повстали дві партиї супротивні, кожда тягнула в инший бік. До одної належала більша часть козацких старшин, заможних козаків і деяких шляхтичів, що остали ще Русинами та висше духовеньство і богатше міщаньство. Ся партия бажала удержати самостійну управу України із шляхотскими порядками і змагала знов до злуки з Польщею. Друга, чисто народна партия, зложена з поспільства (селян) і біднїйших козаків, була противна шляхотским порядкам, але не вміла ясно висловити своїх бажань і віддала ся своїм проводирям, що все укладали лише в користь козацтва і старшини і з підмогою Московщини витворили на Українї нову шляхту — дворяньство. Боротьба між тими двома партиями не веде ся о справи громадскі, а між одиницями про особисті користи. Партия, що тягне до злуки з Польщею, вибирає гетьмана, котрого знов не хоче признавати друга партия, вибирає собі нового і звертає ся о війскову підмогу до царя. Таке вмішуванє московского війска доводило до щораз більшого обмежуваня самоуправи на Українї.

Зпоміж гетьманів по смерти Хмельницкого визначав ся безперечним талантом Іван Виговский, що знов довів в Гадяцкій умові[1] 1658 р. до злуки України з Польщею. Україна мала бути вільною, независимою державою, звати ся Великим Руским

  1. Гадяч в Полтавщинї на лївобережній Українї.