Князївством і бути в злуцї з Польщею. Всї уряди мали заняти лише Русини, на Українї мали бути заложені два унїверситети й иньші школи, а також печатнї, де можна би печатати всякі книжки. Одначе нарід не знав добре сих постанов Гадяцкої умови, не розумів їх ваги і був противний злуцї з Польщею, не довірював, чи не заведуть знов кріпацтва, бо в сїй умові не застережено виразно права селян.
Скоро нарід дізнав ся про сю умову, повстало таке обуренє, що Виговский зложив гетманьску булаву і ледво встиг спасти ся. З підмогою простого народу (на чорній радї[1]) і Запорожа добив ся опісля гетьманьскої булави Брюховецкий, але він пішов проти інтересів народу і дбав лише про свої користи. Він ішов зовсїм під лад московского уряду, назвав себе царским холопом і віддав всї україньскі міста московским воєводам, котрі вибирали там податки. Війна між Польщею, що не хотїла втратити України, а Московщиною руйнувала край, а козацка старшина і козаки обурені на Брюховецкого, скинули єго з гетманьства і вбили.
З дальших гетьманів визначив ся талантом Петро Дорошенко. Він бачив, що Українї трудно остояти ся о власних силах, а що Україна не зазнала добра нї від Польщі нї від Московщини, задумав він піддати ся Туреччинї а за підпору платити їй певну данину. Але в народї занадто глибоко була вкорінена ненависть до бісурманів, з котрими він протягом двох сот лїт провадив завзяту боротьбу. Нарід був отже не рад змаганю Дорошенка, а що нї Польща нї Мо-
- ↑ так звала ся рада, на котрій сходили ся не лише козаки, але й посполитий нарід.
