але цареви не на руку було задирати ся з Польщею, бо воював тодї з Шведами й Туреччиною.
Мазепа також бояв ся, щоб орґанїзована Палїєм козаччина із Запорожем і лївобережною чернию не скинули єго з гетьманьства за єго шляхетскі порядки на Українї, слав на Палїя доноси в Москву, а відтак увязнив єго і заслав в Сібір (1704 р.). Позбувши ся противника, задумав Мазепа визволити ся зпід желїзної царскої руки в хвилї, коли випала війна між шведским королем Карлом а царем Петром і сподївав ся, що Україна стане самостійною державою, наколи Шведи побідять царя. Заманив отже шведского короля на Україну і обіцяв прийти єму в підмогу з козаками. Однак в бою під Полтавою (1709 р.) цар Петро переміг невеличке шведске війско з горсткою козаків. Так Мазепа програв справу, бо не вмів приєднати собі всего народу, а звертав лише бачність на козацку старшину, на дворян. Мазепа утїк з Карлом в Туреччину, де небавом і помер, а цар Петро знїс гетьманьский уряд, прислав московских воєводів на Україну, котрі там вибирали податки, заводили кріпацтво і инші московскі порядки, заставляли нарід до тяжких робіт, сипаня земляних валів на Українї для захисту від татарских нападів і копаня каналів на півночі коло ладожского озера (де відтак збудував собі нову столицю Петербург) і там більшість козаків згинула з голоду і холоду. Найшла ся громадка сьміливих старшин, що з наказним гетьманом (заступником гетьмана) Полуботком звернула ся до царскої столицї Петербурга з протестом за нарушенє козацких прав, але їх посаджено по вязницях а управу над Україною обняла „Малоросийска колєґія“, з лютим московским ґенералом Веляминовом на чолї. В 1764 р. зовсїм знесено
