Сторінка:Істория України-Руси. Написав Олександер Барвіньский (1904).pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


селяни-хлїбороби та недобитки міщан, виперті на передмістя та вчасти бідне і темне духовеньство, котре не мало потрібної науки для народного проводу. Мария Тереса а особливо славний, вельми осьвічений і людяний син єї Иосиф II. дбали про піднесенє просьвіти і добробит підданих. Цїсар Иосиф II. знїс (1781 р.) невільниче підданьство. Для вихованя руского духовеньства заснував (1788) у Львові[1] духовну семинарию а в р. 1784 унїверситет, в котрім учили деяких предметів рускою мовою, і признав руску мову краєвою і народною.

Але живий народний рух почав ся між галицкими Русинами аж після 1835 року, коли питомцї духовної семинариї у Львові під проводом Маркіяна Шашкевича постановили собі трудити ся для розвитку рускої мови, письменьства і народности та видали першу книжку живою мовою народною „Русалка Днїстрова“ (1837 р.).

Ще живійший Рух проявляє ся між Русинами, коли цїсар Фердинанд в 1848 р. надав в Австриї конституцию і знїс останки панщини. Тодї заснували Русини Головну руску раду під проводом епископа Яхимовича (що опісля був митрополитом), товариство для народної просьвіти „Галицко-руска Матиця“ і взяли ся жертвами всего руского народу до будови Народного Дому[2], що мав бути огнищем і осередком народно-руского житя. Угольний камінь під

  1. Мария Тереса заснувала вже перед тим при церкві св. Варвари (що є й до нинї у Віднї) духовну семинарию, котру знесено в р. 1893.
  2. Народний Дім і Церква Преображеньска станули на згарищах давного унїверситету, дарованих рускому народови цїсарем Франц Йосифом.