також двері, віконниці, печі, грубки, комини. Однак в тодішньому селі панувала бідність. Часто під одним дахом тулилася ціла селянська родина разом з худобою і птицею. Рідко на дворах можна було побачити стодолу для збіжжя, а ще рідше комору.
Іншу картину становила поміщицька садиба. Польська панівна верхівка, щоб підкреслити свою велич і багатство, зводила в містах і селах розкішні палаци з парками. На їх будівництво запрошувалися майстри з Франції та Англії, а основні роботи виконували місцеві кріпаки, талановиті народні умільці. Особливою пишністю виділявся маєток графа Потоцького в Тульчині, який «блищав колись царською розкішшю»[1]. Це багатство досягалося за рахунок жорстокого гноблення трудящих мас.
Феодально-кріпосницька система сковувала прогресивні сили, стояла на перешкоді дальшого розвитку політичного й культурно-освітнього життя. Соціальна криза існуючого ладу щодалі загострювалась і посилювала наростання класової боротьби. Особливо активізувався антипоміщицький рух після поразки російського царизму в Кримській війні. Селяни села Юрківки Ямпільського повіту під керівництвом односельчанина Павла Коломійчука відмовилися виконувати панщину[2]. Проти поміщицького гніту виступили селяни Брацлавського, Вінницького та інших повітів.
Проголошена 1861 року селянська реформа, яка проводилась царським урядом в інтересах поміщиків, не здійснила народних сподівань про землю. Значна частина земель відійшла від селян. Лише в 50 волостях Подільської губернії селяни втратили 186 426 десятин. Основні землі і далі зосереджувалися в руках поміщиків. До них перейшли громадські ліси, пасовища, водопої та ін. 382 поміщикам губернії належало більше, ніж по тисячі десятин кожному, а такі магнати, як Потоцький, Грохольський, Браницький та інші, володіли десятками тисяч десятин землі. Середній наділ на ревізьку душу становив 2,4 десятини. За землю селяни повинні були платити великий викуп. По губернії він перевищував ціну ділянок землі у 2,5 раза[3].
Не випадково, що зразу ж після оголошення «Положення» про реформу в Подільській губернії спалахують селянські заворушення і набирають масового характеру. Ними було охоплено 11 повітів[4]. Лише протягом квітня 1861 року відбулося 139 виступів, у яких взяли участь селяни понад 200 сіл губернії[5].
На придушення селянських заворушень царський уряд кинув війська. У квітні 1861 року за участь в антиурядових виступах 147 селян сікли різками, 88 заарештували, а 15 засудили до тюремного ув'язнення та на каторжні роботи. Але жорстокі репресії не могли спинити селянського протесту. Селянські виступи в Подільській губернії складали 1/3 всіх виступів на Україні.
Інтер'єр селянської хати на Вінниччині. Кінець XIX ст.
- ↑ Е. Сецинский. Исторические местности Подолии и их достопримечательности. Каменец-Подольск, 1911, стор. 11.
- ↑ Хмельницький облдержархів, ф. 228, оп. 1, спр. 3062, арк. 1—4.
- ↑ Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года (60-е годы XIX ст.). К., 1959, стор. 422.
- ↑ Обзор действий министерства внутренних дел по крестьянскому делу с января 1861 по 19 февраля 1864 год. СПб., 1864, стор. 4.
- ↑ Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года, стор. 170.
