лися йти в армію, не сплачували податків, не виконували повинностей. Застрайкували сільськогосподарські робітники на цукрових плантаціях Корделівського цукрового заводу, до них приєдналися селяни сусідніх сіл. Революційний рух ще більше посилився в 1916 році. Найбільшого розмаху він набрав у Ольгопільському повіті.
Народні маси Поділля радо сприйняли звістку про повалення самодержавства в лютому 1917 року. На заводах і фабриках відбувалися мітинги і збори, на яких робітники вітали революційних петроградських робітників і солдатів. У містах розпочалися вибори до Рад. В березні відбулося перше засідання Вінницької Ради робітничих і солдатських депутатів. Ради були створені в Козятині, Могилеві, Барі, Жмеринці, Гайсині та інших містах.
За підтримкою меншовиків і есерів буржуазія у Вінниці створила т. зв. Раду об'єднаних громадських організацій. В усіх повітах виникли органи Тимчасового уряду. Українські буржуазно-націоналістичні організації створили «Спілку подільських українців». Поведінка меншовиків і есерів у Радах переконливо показала, що вони лише прикривалися революційною фразеологією, а насправді виступали проти інтересів трудящих мас. На ряді підприємств Вінниці робітники приймали рішення відкликати їх з Рад. Під тиском трудящих Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів ухвалила запровадити на підприємствах міста 8-годинний робочий день, створити народну міліцію[1].
Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна і рішеннями VII (Квітневої) конференції РСДРП(б), більшовики Вінниці розгорнули широку політичну роботу серед мас. Сюди за дорученням Київського комітету РСДРП(б) прибув М. П. Тарногродський. Тут він очолив більшовицьку організацію. Більшовики виїжджали в Калинівку, Жмеринку та інші місця, де організовували мітинги, збори, роз'яснювали масам, які завдання стоять перед ними у революційній боротьбі, викривали угодовство меншовиків та есерів, українських і єврейських буржуазних націоналістів. Під впливом більшовицької агітації селяни створювали сільські комітети, Ради селянських депутатів, захоплювали поміщицькі і церковні землі, розганяли старі волосні суди.
В боротьбі з реакцією зростали революційні сили Поділля. На бік революції переходили армійські частини. Про підтримку більшовицької політики заявили солдати 15-го запасного піхотного полку — найбільшої військової частини у Вінниці. Про зростання впливу більшовиків на маси яскраво свідчили вибори до міської думи у серпні 1917 року, на яких більшовицький список пройшов першим, зібравши найбільшу кількість голосів[2].
Трудящі Вінниччини енергійно боролися проти корніловщини. Для роз'яснення справжньої суті контрреволюційних замислів корніловців у військові частини виїжджали більшовики. Було організовано патрулювання революційних солдатів на вокзалі у Вінниці та на околицях міста[3]. У Гайсині комітет охорони революції, який був під впливом більшовиків, заарештував повітового комісара, його заступника та інших керівників місцевої буржуазної влади.
Після розгрому корніловщини посилився процес більшовизації Рад. Більшовицькою стає і Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів. 15 жовтня під час виборів делегата на II Всеросійський з'їзд Рад Вінницька Рада висловилася за негайну передачу в країні влади Радам. Делегатом на з'їзд було обрано більшовика І. О. Яковлева. Повсюдно посилювався революційний рух на селі. Начальник літинської повітової поліції повідомляв, що протягом тижня з 27 вересня до 2 жовтня в південній частині повіту селяни розгромили поміщицькі економії.
