Сторінка:Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область.djvu/524

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


ПІЩАНСЬКИЙ РАЙОН

ПІЩАНКА

Піщанка — селище міського типу (з 1956 року), розташоване за 160 км від Вінниці та за 8 км від залізничної станції Попелюхи. З обласним центром має залізничне, автобусне й повітряне сполучення. Населення — 6,2 тис. чоловік. Піщанській селищній Раді підпорядковане селище Трудове.

Піщанка — центр району, площа якого дорівнює 595 кв. км, населення — 37,7 тис. чоловік. Густота населення — 68,8 чоловік на 1 кв. км. З 29 населених пунктів району 2 є центрами селищних, а 12 — сільських Рад. Грунти переважно чорноземні. Орної землі в районі 34 400 га, що становить 57 проц. всієї площі району. Під садами і ягідниками — 1600 га, під лісами — 12200 га. Є 13 колгоспів і 2 радгоспи, які мають 348 тракторів, 212 комбайнів, 236 вантажних автомашин. У районі 9 промислових підприємств,115 магазинів і 35 підприємств громадського харчування, 30 шкіл, районна лікарня, 3 дільничні лікарні, 10 фельдшерсько-акушерських і 10 фельдшерських пунктів, 5 профілакторіїв, 4 аптеки і 21 аптечний пункт, 4 пологові будинки та санітарно-епідеміологічна станція.

За переказами, назва села походить від слова «писк», «пищати». У далеку давнину тут, у густому лісі, переховувалися жінки з дітьми від набігів татар, втікачі з турецької неволі, а також знедолені знущаннями кріпаки. їх виловлювали й жорстоко катували. Жіночий та дитячий плач сповнював ліс. Кати назвали цей плач писком. Так і прижилося це слово до місцевості, а пізніше й до села. Першим поселився тут український козак Квітка.

В історичних джерелах вона вперше згадується у 1734 році під назвою Піщана[1]. Через 50 років село стало називатись Піщанкою. Її не раз перепродували польські магнати, що приводило до посилення гніту над селянами. На початку XIX ст. село перейшло у власність шляхтичів Любомирських, які довели панщину до чотирьох- п’яти днів на тиждень та наклали на селян ще й різні побори і повинності. Тяжке соціальне становище жителів посилювалося національним та релігійним гнобленням. Значним експлуататором і лихварем була і церква. Їй належало 108 десятин кращої

506

  1. Архив Юго-Западной России, ч. 3, т. 3, стор. 104.