[[Файл:|міні|праворуч|400пкс|Загальний вид Києва з боку Дніпра. Малюнок А. Вестерфельда. 1651 р.]]
КИЇВ І ЙОГО РОЛЬ У ЖИТТІ УКРАЇНИ В XIV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ
1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ І ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ КИЄВА В XIV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ
Процес феодальної роздробленості і татаро-монгольська навала призвели до того, що в другій половині XIII століття Київ остаточно втратив провідну роль серед руських князівств. Значне місце в економічному і політичному житті Східної Європи починають займати такі міста, як Ростов, Суздаль, Владимир, Москва, Галич. Проте на Придніпров'ї Київ і далі лишався найбільшим економічним і культурним центром. Тяжіли до Києва й міста, розташовані на річках Бузі та Дністрі, а також землі Прикарпаття й Буковини.
В середині XIV століття литовські феодали скористалися з усобиць у Золотій Орді, що почалися після смерті хана Узбека, і поступово загарбали білоруські та українські землі. В 1362 році литовський князь Ольгерд, зібравши значні військові сили, захопив Київ. З часом йому вдалося зміцнити свою владу на Київщині. Цьому сприяло те, що на його бік перейшли найбагатші київські феодали, які підтримали Литовське князівство у боротьбі проти татар.
Протягом XIV століття Литовське князівство стало великою державою. Більш висока культура білоруських та українських земель справила великий вплив на Литву: руське право («Руська Правда») позначилося на праві Литовського князівства, руська мова стала державною мовою. Литовські князі сприймали також віру і звичаї українців та білорусів.
Після загарбання українських земель литовський князь Ольгерд передав Київщину і Переяславщину у володіння своєму синові Володимиру, який князював тут приблизно з 1362 по 1394 рік. Панування литовських князів було значно меншим тягарем для населення, ніж татарське іго. Ф. Енгельс писав, що в той час, коли Великоросія попала під монгольське ярмо, Білорусія і Україна ввійшли до складу Литовської держави, завдяки чому уникли поневолення татарськими загарбниками[1].
- ↑ К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори. Вид. 2, т. 22, стор. 18.
