районах. Полтавщина займає трете місце в республіці за покладами торфу. Основна маса торфовищ зосереджена в західній частині області, по річках Сліпороді, Оржиці, Сулі, Хоролу, Удаю та інших. Найбільші запаси торфу — в Лохвицькому і Лубенському районах.
На території області є кілька джерел мінеральної води. Відоме Миргородське джерело було відкрите ще у 1914 році. Однак використання його почалося лише за радянських часів. В урочищі Бутова Гора, між Яреськами і Шишаками, поблизу річки Псла, відкрите джерело, вода якого має в собі велику кількість дуже корисних речовин для лікування хворих із зниженою кислотністю шлунку. Біля джерела побудовано завод, який випускає «Гоголівську» мінеральну воду.
Лісів в області небагато. Здебільшого вони ростуть по берегах річок, на піщаних дюнах, по балках. Усі ріки Полтавщини належать до басейну Дніпра. В межах області в Дніпро впадають Орель, Псьол, Сула, Ворскла та інші. Окремі ділянки цих рік використовуються для транспортних потреб. їх води мають також значні запаси енергії — тут працює більше 10 гідроелектростанцій.
Полтавщина була заселена ще в давньокам’яному віці, більше 15 тис. років тому.
У 1871 році учитель Лубенської гімназії Ф. І. Камінський виявив біля села Гінців Лубенського повіту першу на території нашої країни стоянку пізнього палеоліту[1]. Згодом пам’ятки цього періоду були виявлені також біля сіл В’язівок Лубенського повіту, Сергіївни Гадяцького повіту, містечка Городища Пирятинського повіту.
Густо заселеною була територія нинішньої області в епоху нового кам’яного віку (IV—III тис. до н. е.): про це свідчать рештки більш як 30 поселень. Найбільш відомі з них — в урочищі Білій Горі поблизу Полтави, біля села Макухівки Полтавського району та в селі Попівці Решетилівського району[2].
На Полтавщині є більш як 60 пам’яток епохи бронзи. Найцікавіші серед них — Чикалівське поселення, поселення та кургани в урочищі Лисій Горі біля міста Лубен та скарб пізньої бронзи, знайдений в кінці XIX століття поблизу Кабакових хуторів у Кобеляцькому повіті[3].
Виявлено близько 50 пам’яток скіфо-сарматського часу, які датуються VII—VI та V—III століттями до н. е. Серед них особливо виділяється Більське городище. Головним заняттям жителів городища було землеробство — про це свідчать знайдені під час розкопок речі: серпи, кам’яні зернотерки, обвуглені жмутки невимолоченої пшениці. Досить відомими пам’ятками цього часу є також кургани поблизу сіл Мачух і Пожарної Балки Полтавського району та Книшівське городище у Гадяцькому районі[4].
Серед археологічних пам’яток Полтавської області особливе місце посідають ті, що належать слов’янським племенам. Зокрема, в Лубнах виявлено поховання зарубинецької культури (II століття до н. е. — І—II століття н. е.), біля села Мануйлівки Козельщинського району — рештки поселення цієї ж культури[5]. Понад 70 пам’яток характеризують черняхівську культуру (II—VI століття н. е.). Найбільш відомі з них — могильник та поселення біля села Кантемирівки Чутівського району, могильник поблизу колишнього хутора Компанійців Григоро-Бригадирівської сільради Кобеляцького району, де розкопано 467 поховань, могильники біля Лохвиці, Полтави, на хуторі Новоселівці, в селі Писарівці Новосанжарського
- ↑ П. И. Борисковский. Палеолит Украины. Материалы и исследования по археологии CCCH (далі МИА), 40, 1953, стор. 305—327, 443—444.
- ↑ Д. Я. Телегін. Неолітичні поселення Лісостепового Лівобережжя і Полісся України. Археологія, т. XI, 1957, стор. 74—77.
- ↑ М. Рудинський. Археологічні збірки Полтавського музею. Збірник, присвячений 35-річчю Полтавського музею, т. І, Полтава, 1928, стор. 41.
- ↑ Г. Т. Ковпаненко. Племена скифского времени на Ворскле, М., 1963, стор. 10, 12—13.
- ↑ Е. В. Махно, И. М. Самойловский. Зарубинецкие памятники в лесостепном Приднепровье. МИА, 70, 1959, стор. 21.
