Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 11 —

никѣ», а ні-ж у «Основі»; не подобалась мені й різкість в стосунках українців до поляків, а думка про яку-б там не було спілку з царським урядом проти поляків здавалась мені образливою і хибною. Мене й де котрих моїх однодумців українці прозвали космополітами, — слово, котре ми приймали за похвалу.

Тим часом польське повстання наближалось до Київа. Поляки, навіть демократи, доводили, що мають право на західну Україну, бо дворянство на ній, або, як тоді стали висловлюватись, «інтелігенція» польска. Реакція тим польським змаганням надавала сили серед київської «православної» молоді українцям. Кредит «космополітів» падав, і по мірі того, як ставало відомим, що відповідні столичні гуртки ставали безвзглядно на боці поляків.

Бачучи помилки «космополітів» й не поділяючи багатьох змагань українців, я став байдужим до «політики» студентських гуртків, перестав бувати на зборах і весь свій політичний запал вкладав у лекції по російській історії в Тимчасовій Педагогичній школі. Правда, педагогичні інтереси притягли мене до українців. Коли я довідався, що вони мають видавати популярні книжки, я пристав до їхньої Громади, яка зараз-же вибрала мене до редакційно комісії цих книжок. Се було на весні 1863 р., саме під час спроби польського повстання коло Київа.

Але тут сталося таке, що можливе тільки в