Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 12 —

Росії. Реакціонери та державні централісти, органом яких зробились «Московскія Вѣдомости» Каткова, б'ючись з поляками, напали й на українців, добачаючи в їхніх змаганнях, навіть чисто літературних, сепаратизм і оповістили весь український рух справою польської інтриги. Уряд заборонив друкувати українською мовою книги релігійні [починаючи з євангелії], і так само популярно-наукові й педагогичні. Так припинилась і робота громадської комісії, до котрої я попав.

Тим часом я скінчив курс, виїхав на вакації, а по повороті довідався, як я вже росповідав раніш, що мене викинуто й з Педагогичної школи. Треба було шукати нової праці й для духа, й для тіла, бо справа з командировкою мене за кордон затягувалась на не знати доки: ліберальна партія серед професорів філологичного факультету [один з членів котрої, Шульгин, рекомендовав мене] послабшала, а консерватори не сприяли мені. Аби посунути свою справу, я, по пораді Шульгина, здумав подати дисертацію pro venialegendi із своїх праць по римській історії про «Імператора Тиверія». А що-би як-небудь перебитися та мати змогу виховувать брата й сестру [батько мій перед тим помер], я взяв пропоновану мені посаду навчителя географії у 2-ій Київській гімназії.

Боронив я свою дисертацію на початку 1864 р. На публіку й на професорів вона зробила досить чудне вражіння. Не знаючи зовсім новіщої закордонної літератури питання, я у своїй дисертації, на підставі тільки самих класиків, набрів