на думку, що римська імперія не була руїною римського світу після республіки, а була свого роду поступом, як що не з політичного боку, то з соціального й культурного. Туж саму думку я розвинув й у пробній лекції «про становище жінки у першому віці римської імперії», де я виступав проти авторітета Ювенала, подібно, як у книзі про Тиберія, виступав проти авторітета Таціта. Згодом, у 1869 р., я розвинув ці думки більш систематично у книзі: «Вопросъ объ историческомъ значеніи римской имперіи и Тацитъ» [моя магистерська дисертація]. На відношенні до моїх перших наукових спроб моїх недавніх товаришів та професорів я у перше зазнав, як то публіка у Росії не звикла до об'єктивности та до всяких складних питань й складних формул. Ліберали [між ними й проф. Шульгин] були скандалізовані моїм, так би мовити, імеріалізмом, а також й соціалізмом; консерватори вітали мене за мою критику римської республіки, але образились за критику Ювеналового консерватизму в жіночому питанню. Таке бувало зі мною й пізніше у всіх дальших стадіях моєї літературної кар'єри, до чого я не швидко й не легко привик.
Все таки факультет та рада Київського Університету допустили мене в приват-доценти та навіть доручили з 1865 р. викладання обов'язкових для студентів лекцій, се-б-то на правах штатного доцента, й обіцяли, як що я складу магістерський іспит, послати на свій кошт [а не міністерський] за кордон. Але вправитись з цим іспитом мені було не легко, бо обставини накинули на мене силу ріжної
