Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 17 —

нахъ паденія Рима“, рецензія на Гизо „Исторія цивилизаціи въ Европѣ“ в російскому перекладі] та навіть якось витлумачили одне місце в моїй книзі як похвальбу церевбивства. Тепер я мушу сказати, що донос кн. Ш.-Ш. рішучо прикував мене до українського напрямку, бо я з природьної реакції став старанно студіювати українські питання, спочатку педагогичне, а тоді — національне взагалі. Правда, коло того часу з'явились й инші нитки, що зв'язали мене з українським рухом.

Студіючи стародавню історію, я особливу увагу звернув на релігії и мифології арійських народів. Од стародавніх народів я перейшов до нових й тут спинявся на народніх переказах й словесності Слав'ян, а між ними, звісно, й українців. В 1867 р. я з деякими приятелями задумав зробить видання збірників української народньої словесности, що назбирались у де-кого з часів захоплення, в не так давні роки, збіранням етнографичних матерьялів. До того-ж це були майже єдині українські видання, не зоборонені тоді російською цензурою. Незабором ми видали дві книжки казок та дві пісень, а року 1869 я вкупі з проф. Антоновичем узявся за влаштування українських політичних пісень з історичними коментаріями; перших два томи їх вийшли у Київі в 1871 й 1875 р.р. під заголовком: „Историческія пѣсни малорусскаго народа съ примѣчаніями Вл. Антоновича и М. Драгомонова“ — 1 т.): Пісні доби дружинної й княжої, X–XVI в.в.; пісні козацької доби: бортьба з турками й