Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 20 —

ловне для самоосвіти й студіювання своєї батьківщини [по провінціях]; взагалі-ж я раяв студентам дивитись на себе не як на діячів, а як на тих, що готуються до діяльности, й поки ще не вважав корисним для студентів братись за яку-небудь громадську справу, опріч спроб навчання робітників по невеличких приватних школах [з необхідности потайних].

Я радий був дуже, що київські студенти після довгих суперечок ухвалили не подавати ніяких петицій про корпоративні права, але з жалем бачив, що заведені й у Київі потайні студентські корпорації більш піклуються касами, їдальнею, ніж самоосвітою та студіюванням своєї країни. Все таки з того часу у Київі заснувалось декілька гуртків й з такою метою. До одного з їх було запрошено й мене, де я прочитав реферата: «Становище жінки в українській народній сем'ї.» Після того реферату я мав цікаву сутичку з петербурзським делегатом, який підняв в гурткові питання про жіноцтво. Делегат докоряв мені, що я кажу про Україну як про щось осібне, коли тепер в Росії стало питання «про об'єднання сил для боротьби з спільним ворогом», себ-то урядом. Про цю сутичку, початок моїх суперечок з великоруськими революціонерами-централістами й всеросійськими якобинцями, я росповів у книзі «Историческая Польша и Великорусская Демократія». З инших рефератів у гурткові пам'ятаю переказ Марксового «капіталу», зроблений недавно скінчившим студентом, згодом моїм близьким приятелем, М. Зібером.