Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 22 —

лині тільки соціал-демократи одзначались чемністю) мене неприємно вражала національна нетерпимість, а саме той Uebermuth, якого німецька преса вбачала тоді у стосунках всіх народів до німців. Найбільш сей Uebermuth й Racenhass проглядав у відношенню до слав'ян і з'окрема до Росіян. У Ляйпцігу я стрів більше м'ягкости, але першими словами, які промовив до мене один молодий професор були: «Ми будем з Росіянами приятелями, доки вони не прийдуть одбирати в нас Богемію?» З Ляйпцігу я поїхав до Баутцена, Праги, [у Празі я пробував під час переговорів чехів з гр. Гогенвартом, про одставку якого я довідався у Відні), до Відня, — й почав знайомитись з Слав'янами й, з'окрема, з нашими земляками Галичанами. Одночасно я збирав матер'яли для порівнавчого коментарію до «Історічних пісень українського народу». Як ті матер'яли, так саме й мої вражіння од слов'янських країн мені довелось оброблять у Гейдельберзі та у Флоренції поміж студіюваннями старовини.

В Гейдельберзі [в-осени 1871 р.] я написав статтю: «Восточная политика Германіи и обрусеніе», що видрукована була в №№ 2–5 «Вѣстника Европы» 1872 р.[1] Відправною точкою була мені думка, що після об'єднання Германії — черговим історічним моментом мусить бути знищення Турції та абсолютизму в Росії. Цей процес, котрий можна назвати емансіпацією слав'ян, усклад-

  1. Ся сттатя була уміщена й у 1 т. «Политич. Сочин.», виданому у Москві, р. 1908. Перекладчик.