Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 25 —

того, що Галичане, не дивлячись на своє більш західне становище, одстали од Європи з ідейного боку далеко більше, як Росіяне, та що і в цьому партія „московська“ більш одстала, ніж українська, котра переняла де-які ново-європейські думки (демократизм, антіклерікализм) од української літератури з Росії. Виклавши це все у своїх статтях, я склав план: поширити в Гиличині український напрямок за допомогою нової російської (великоруської) літератури, яка своїм світським й демократичним характером підірве в Галичині клерікализм й бюрократизм та наверне молодь до демосу, а як там демос український, то українська національна самосвідомість надійде сама по собі. План цей я виклав у статтях, видрукованих в галицькому журналі „Правда“ (на українській мові): — „Література російська, великоруська, укранїська й галицька“ (1873) і після розвивав його в ріжних статтях в газеті „Кіевскій Телеграфѣ“ (1875) та у львівській москвофільській студентській газеті „Другъ“ (1875-76), яка потроху стала українофільською у моєму розумінню. Усі ці статті мої придбали мені силу ворогів серед галичан обох партій, — та й самі російські українофіли не конче були задоволені моїми ідеями і планом своєрідного „обрусенія“ Галичан. Але все ж таки мені пощастило умовити їх влаштувати російську бібліотеку у Відні при товаристві „Січ“, післати чимало російських книг до Львова (де вони здебільшого попали до Т-ва „Просвіта“). Опісля, коли мене скинуто з професури і коли київські студенти запропонували мені прощальний банкет, я попрохав їх краще