Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 27 —

по дорозі до Росії, проживав місяців 1½ у Цюріху, де зустрів не мало своїх київських знайомих, колишніх студентів, більш-менш причетних до редакції „Вперед“. Цюріхські Росіяне тоді поділялись на бакунистів, або анархистів, що тримались програми Alliance socialiste, та на лавристів, ідеї котрих були подібні до ідей інтернаціоналістів фракції Маркса, чи німецьких соціал-демократів. Мені здавалось, що обидві програми ще передчасні для Росії, у котрій навіть соціалістам треба перш за все домагатись політичної волі. Само собою, що в Цюріху було визнано мої ідеї одсталими й навіть мої київські знайомі запевняли мене, що в Россії за час моєї відсутности (2½ роки) встигла заснуватись робітнича партія на зразок європейских. Инші запевняли, що все селянство, починаючи з голодуючих тоді самарців, готове до повстання. Правда, один киянин, дуже близький до редакції „Вперед“, раз у приятельській розмові признався мені, що таки переконаний, що „першим питанням у Росії буде питання — констітуції, а те, про що ми тут у Цюріху балакаємо, при нас і залишиться“. На має питання, чому-ж він не висловлює цього на зборах у Лаврова та чому у „Вперед“-і говориться инше, я отримав відповідь, що коли се висловити, то уся молодь одсахнеться од „Впереда“, ніхто не захоче ні писати в йому, ні перевозити, а з „лібералів“ тепер не складеш партії.

Зрозуміло, що се все мені не сподобалось, так само як і відношення „Вперед“-а до українського питання (розібране мною в „Исторической