Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 36 —

няття засобів проти нього. Про призначення такої комісії царь сам оповістив в, прибувши в Київ, в початку сентября 1875 р.

Хоча наказ царя про мене було отримано у Київі ще в початку августа, та постановили не оповіщать його мені, доки царь не переїде. Як тільки це сталось, 7 сен. 1875 р. попечитель знову запропонував мені подать в одставку. Я знов одмовився; і мене скинуто по 3-му пункту, що значило не допускати мене ні до якої державної посади. Од при значеної царем комісії можна було сподіватись нових репресій проти української літератури, а через те треба було вжити заходів аби продовжувать її за кордоном. Я став збіратись до Австрії й залишався аби закінчити початі праці: 1) „Малорусскія народныя преданія и разсказы“, — 2) „Повісті О. Федьковича“ (з Буковини) з переднім словом про галицько-руське письменство, — 3) „Про Українських козаків, татар та турків.“ Остання — популярна брошура з приводу герцеговинського повстання, що мала на меті зв'язать агітацію по східньому питанню з національними українськими традіціями. Тогочасні — київські та одеські українці — дуже цікавились сербським повстанням, як через свої слав'янські симпатії, так і через те, що сподівались, що це повстання матиме таку-ж вагу, як мало грецьке повстання у 20-х роках, а саме, що воно розірве Dreikarserbund (аналогія з легітимістичним Свящ. Союзом) й підійме політичну агітацію на Сході Европи та й в Росії. (В цензурній формі я висловив цю думку в замітці у „Кіевск. Телеграфі“ при першій же