Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 37 —

чутці про початок герцеговинського повстання, котру передав мені приятель українець, що пробував тоді у Празі для друковання повного збірника творів Шевченка.) Київські й Одеські українці ще з осени 1875 р. (задовго до Черняєва) позаводили комітети для одсилання волонтерів до Герцеговини. В Одесі, правда, в комитеті брали участь й „радикали“ [Желябов], котрі там більше єднались з українцями. На початку 1876 р. я явився до київського генерал-губернатора Дондукова-Корсакова прохати пашпорта за кордон, маючи на думці, як що не дістану, їхать без пашпорта. Од кн. Д.-Корсакова я довідався, що пашпорта він мені видати не може, бо в-осени 1875 р. він отримав по наказу царя з Лівадії од шефа жандармів роспорядження аби взяти мене під найпильнійший догляд поліції з тим, що він, Дондуков-Корсаков, має право в усякий час вислати мене в яке завгодно місце у найдальші губернії. — Але кн. Дондуков-Корсаков заявив мені, що він нічого не має проти мене і через те подасть до Петербургу депешу, щоб дозволено було видати мені пашпорта. Через 3 дні надійшов дозвіл, я виїхав через Галичину й Угорщину до Відня, де почав готуватись до видання українського збірника „Громада“ [Die gemeinde].

Тим часом комісія по українських справах зібралась і в маю 1876 р. ухвалила: заборонити українські видання, вистави й концерти, скасувати київський одділ географичного т-ва [котре тільки що отримало 2 срібних медалі од головного петерб. т-ва й подяку од імператора за влаш-