Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 42 —

Мої політичні брошюри спочатку викликали незадоволення російських соціалістів-революціонерів, але, нарешті, брошюру „До чего довоевались?“ передруковано петербурзькою потайною друкарнею й принято за кордоном, яко прокламція „Исполн. Комитета русской соціально-революціонной партіи“, а мене самого було причислено газетними репортьорами до російських нігілістів й терорістів, саме в той час, коли „російський соціаліст-революціонер народник“ Як. Стефанович громив мене в „Общинѣ“, як „конституціоналіста“ й супротивника рус. соц.-революціонерів.

Я й справді з ходом подій все більше та більше робився противником російських революціонерів. Окрім їхнього великоруського централізму та антикультурних тенденцій, народницьких ілюзій, макіавелізму засобів (таких, як фальшиві маніфести Я. Стефановича й инших замахів на крадіжки з банків, казначейств та почт з убивствами сторожів), мене ріжнило од них і приняття політичного убивства, або як, вони казали, „террору“ за прінціп революційної боротьби, тоді як я дивився на сей терор тільки як на природний, хоча й патологичний наслідок терору самого уряду.

Проти цього всього я виступав у брошюрах, починаючи з Листка «Громади» року 1878, у котрому розібрав першу терористську прокламацію «Смерть за смерть», — опісля в брошюрці „Терроризмъ и свобода“ (1880 р.) і Le tyrannicide en Rus-