ся до друкованої полеміки тільки тоді, коли бачив, що згода не можлива, а особливо, коли натикався на „mauvaise foi“ [лиху віру] та нещирість мого противника. Веду полеміку тільки доти, доки це здається мені потрібним для вияснення думки мого противника та моєї. Після того я замовкаю й терплю все, без відповіді, особливо особисті на мене нападки. А треба признатись, що за свою довголітню полеміку з ріжними таборами я ні разу не стрівся з противником цілком добропорядним, се-б-то таким, котрий би вірно викладав мої думки, а опісля спростував би їх своїми аргументами, особливо фактичними. Ні, — доля давала мені таких противників, які починали з самого безцеремонного перекручування моїх думок, а вершили наклепами на мою особу. Подвійний жаль охоплює мене через це, бо й сам би я бажав чому небудь повчиться у своїх супротивників, але я тішу себе тим, що — значить — справа, котрій я служу — певна, як що проти неї за такий час не знайшлося добропорядного супротивника.
- Женева 22 марта 1883 р.
