підтвердила швидко виявлена подвійна роля Дегаева, агента поліції та «Народной Воли»); нарештї, моїм співбесідникам набридла довга підготовка роботи для постановки питання про політичні реформи в Росії відповідно до наших ідей; вони хотіли більш за все швидче заманіфестувати себе якоюсь гучною справою, на зразак «народовольчеських підприємств», та тільки з федерально-українським кольором.
Через те, вироблювання програми посувалось досить кволо, нарешті, у кінці августа вона була готова, головні тези були видруковані й одвезені делегатом до Росії. Але тут поліція вже дослідила вільноспільців (і саме через стосунки їх з «народовольцями»), й проектоване політичне товариство умерло на самому початку.
Все ж таки, наші політичні друзі побажали, аби я видруковав програм «Вільної Спілки», що я й зробив, бо не губив надії, що її ідеї знайдуть собі, хоча по волі, одгук у ріжних суспільних елєментів в Росії, особливо на Півдні та Сході. Я тільки вважав невідповідною тепер форму моєї книжки, яка відповідала статутові політичної спілки, та мінять вже було за-пізно. Як мало я сподівався на безпосередню прихильність до моєї книжки, видко з того, що я закінчив її словами Ренана: Le mogen d'avoir raison dans l'avenir est a certaines henres de savoir se resigner a etre demode. (Для того, щоб мати слушність у майбутности, треба в певні хвилини уміти зважитися стати не модним). І справді, після 1883 р. я став
