Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 4 —

Охоту до читання та свого роду політики я перейняв з малку од батька, і за його приводом, ще школярем гадяцької повітової школи [1849–1853], перечитав майже всі цікаві книги з його книгозбірні, — переважно подорожі та історичні твори (в тому числі два рази «Исторію Государства Россійскаго» Карамзина). Року 1853 я вступив до полтавської гимназії, де дуже ретельно вчив латинь, цікавлючись римською історією; грецьку мову у нас не викладали, але я з великим захопленням читав Гомера та Жілліса «Исторію Греціи» в перекладі. Коли почалася агітація за емансіпацію селянства, яка наповнила всю мою душу, я був у 5 класі. З того часу я підпав під вплив нового навчителя історії, і він давав мені читати Герцена і навчав при тому, що для зміцнення в собі гуманних і ліберальних ідей, треба багато вчитись та читати на чужих мовах історичні й політичні писання, бо — казав він — уряд як захоче, то зможе заборонити усеньку літературу на російській мові. З декотрими товаришами я став читати в перекладах, що почали тоді виходити, Шлосера «Исторія XVIII вѣка», Маколея, Прескота та в орігіналі Гізо, — став учити німецьку мову. Ми роспочали рукописний журнал, який я редагував. В 1859 році, перед самим закінченням моєї науки в гімназії, у мене сталась сутичка з надзирателем гімназіяльного інтернату, за що мене признано виключить з гімназії «сѣ тѣмъ чтобъ впередь никуда не принимать». Попечитель Н. И. Пирогов запропонував раді гімназії замінити «исключеніе» простим «увольненіемъ», а через те я міг бути принятим до київського університету.