монографій мені пощастило видруковати по ріжних виданнях, але бажання знайти їм більше публіки в Росії примушувало мене ховати своє авторство під ріжними псевдонімами. А шукать публіки в Росії я вважав потрібним як через те, що тільки тут я міг викликать увагу до деталів свого матер'ялу і бажання збірати його й розробляти далі, а також, ще й тому, що я вважжав потрібним прикладанням космополітичного порівнавчого методу хоча би до одної частини культурного українського матер'ялу протистати вузьто-націоналістичному настроєві укранїофільских гуртків, яке розвинулось серед них в зв'язку з загальною в Росії «самобутницькою» реакцією. Де-котрі з своїх фольклорних заміток, видрукованих в паризькій „Melusine“, я вважав можливим підписать своїм ім'ям й нарешті став тут друковать (з 9 № 1888) примітки до перекладу „Болгарських релігійних легенд“, зробленого моєю дочкою Лідією, котра (9 января) повінчалась у Болгарії з тамошнім молодим вченим Іваном Шишмановим. За працю над болгарськими релігійними легендами я взявся тому, що вони занадто скидаються на українські і тому, що Богумільська Болгарія являється містком перехода сили легенд зі Сходу до Європи, особливо славянскої, — так що досліди болгарських легенд складають необхідну попередню працю для розуміння фольклору й на Україні.
Поки я працював коло фольклору, де-які особи та гуртки у Галичині й Росії наблизились до політичних ідей, виложених мною кілька літ
