Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 56 —

назад, і стали зопрошувать мене співробітничати по їхніх виданнях. Так у галицькоміу збірникові «Ватра» (1887) я видруковав заміку «З їсторії віршів на Україні», де зазначив вплив західних протестанських ідей на релегійну поезію українського народу. Року 1888 у галицькому збірникові «Товариш», виданому університетською молоддю, я умістив кілька заміток про неуцтво і сервілізм у галицькій пресі під загальним заголовком «Сміх і горе», а так само критичну статтю на одну етнографичну брошюру про великорусів й білорусів, у якій автор-українофіл сумарно виставляв великорусів народом диким й нехрстиянським в порівнянню з гуманно-християнською расою українців. Редакція „Товариша“ назвала мою статтю «Науковий метод в етнографії». Назву цю я вважаю трохи претензійною, хоча я й поставив у статі тій деякі загальні питання, напр., про ріжницю між національними прикметами рис справді расових, більш-менш сталих, од історичних, мінливих. По-за науковою, моя стаття мала мету й політичну: протистати тенденційно песімістичному малюванню Великорусів та відновленню теорії Духинського, котру з де якої пори галицькі офіціальні українофіли стали ширити у своїй популярній літературі, маючи на думці тим прислужитись, українській національности. Мені приємно було побачити, що один з українофільских журналів в Галичині «Зоря», прихильно обізвався про мою статтю. У літку 1888 р. я досить несподівано для себе отримав од одного українофіла, з котрим найбільш росходився в поглядах, запросини „стати на чолі“ поновлено-