Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/59

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 58 —

ви, але од цього я одмовився, між иншим і через те, що „Діло“ ніяк не згожувалось одмовиться од клерікалізму в політиці.

Тим часом гурток російських емігрантів, особи, належні до ріжних фракцій „русскихъ соціалъ-революціонеровъ“, надумали видавати „ліберальну“ газету з прінціпами близькими до тих, які я проводив у своїх публікаціях, і запросили співробітничати й мене. Я пораяв для газети назву „Свободная Россія“, яку пропонував ще видавцеві „Вольнаго Слова“ й дав для першого числа дві статті: „Земскій либерализмъ въ Россіи“ (1858–1883) та „Самодержавіе, мѣстное самоуправленіе и независимый судъ“. Газета мусить вийти цими днями. У ту-ж пору гурток польских демократів у Галичині звернувся до мене з пропозіцїєю стати посередником для вироблення згоди з українцями. Я відповів, що в Росії згода поляків з українцями ні до чого не доведе без загально-російської ліберальної програми… Та справа ця ще не вияснилась і тому мусить бути поки що таємницею для публіки.

За для бібліографичної повноти я повинен згадать, що 25 янв. 1889 р. уміщена у римській „Rewue Internationale“ моя стаття „La question de la liberte religieuseen Russie“ писана з приводу полємизування д. Побєдоносцева з „Alliance Evanglique“, а також переговорів російського уряду з Ватіканом. В ній я довожу, що думок д. Побєдоносцева а-ні скільки не піділяє освічене суспільство в Росії, не минаючи навіть і таких славянофілів, як і