Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 5 —

Сердечно повинен я дякувати батькові своєму за те, що він розвинув у мені інтелектуальні інтереси та що між нами не було розладу морального та боротьби, — явище незвичайне в Росії і тепер, а колись — тим більше. Дуже треба дякувати і гімназії, де мені пощастило попасти: 1) на доброго латиниста, який надавав більше ваги літературі, ніж дрібницям граматики, 2) путнього натуралиста, через котрого я не побачив чогось нового у тому реалізмові, про який трохи згодом говорила в Росії молодь, як про щось виключне й протилежне гуманизмові, 3) дуже гарного навчителя історії, котрий викладав нам курс нової історії до самого 1859 р. [до італійської війни], розтлумачивши нам фактично суть реформації голландської й англійської революції, філософії XVIII в., прінціпу лібералізма й національностей, нарешті соціалізму [з приводу 1848 р.]; тому то, по вступі до університету, ми мали змогу з'орієнтуватись серед того «Sturm und Drang», що починався тоді серед російської молоді. На щастя і до університету я вступив під час попечителювання Пирогова, який de facto допустив у Київі академічну волю, похожу на європейську. З самого початку свого пробування в університеті — з осени 1859 р. — я попав до гуртка студентів, котрі завели перші недільні школи в Росії (я не беру на увагу Остзейських губ.). Школи сі, як і свою працю в справі народньої освіти я окреслив у брошюрі „Народні школи на Україні“. Тут зазначу коротенько, що багато із нас узялося до справи з думкою політичної пропаганди, та швидко побачили неможливість її серед дітей (з ріжніх майстерень