Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 7 —

шкіл. Сей прінціп було майже принято й у міністерстві (Головиним). Та на ту пору серед вищих кол виникла боротьба між двох партій: одні хотіли оддать народні школи попам та Синодові, другі — до світського міністерства. Цікаво, що се питання приєднано до питання про поліпшення становища (матеріяльного) духовенства. Само собою що оборонці попівської школи виставляли її, як охорону Росії од революційної пропоганди.

Київські попи кинулись на нашу Педагогичну школу як на таку, де навчають „нигилисты“, та „украинскіе сепаратисты“. Попів підтримали „Московскія Вѣдомости“. Кінчилося тим, що міністерство, „чтобы сдѣлать уступку общественному мнѣнію“, прогнало із Педагогичної школи вчителів-студентів і замінило їх вчителями гимназій вже за плату, і саме тоді, коли ці студенти, кінчивши університет (літом 1863 року), набули офіціальні права навчати навіть по гімназіях. Серед таких був і я, ще раз одірваний без усякої рації од любої справи, та ще тоді саме, коли я мріяв, випробувавши свій курс на практиці, видруковати його. Аби кінчити огляд свого студенства, я мушу сказати ще про дві важливих, та й не для мене самого тільки, справи: про одставку Пирогова в 1861 р. та польське повстання 1863 р. Деспотичний уряд Росії не міг потурати чисто конституційним порядкам, заведеним Пироговим у Київській шкільній окрузі та університеті, й не зважаючи на те, що царь двічі ухвалив плани шкільного урядування, подані йому Пироговим, все таки цього останнього на весні 1861 р. увільнено. Всі педагогичні кола Київа й його округи