та більш освічена частина громадянства надумались виявити своє співчуття визначному вченому. У Київі було влаштовано йому два банкети, де вперше в Росії з'явились телеграми з висловом співчуття. На першому банкеті, влаштованому представниками шкіл, я був одним з представників студенства й виголосив промову, в якій доводив, що реформи Пирогова, заміна дісціпліни салдатської — моральною та обмеження сваволі начальників (котрі колись били у класі школярів поліньми дров) законністю, — завели більше ладу у школі, ніж се було попереду. Промова моя викликала найгучніші оплески й була росхвалена в описові банкету, виданому професорами університету (під ред. проф. Шульгина, потім редактора офіціального „Киевлянина“ й мого політичного ворога). Брошюра Шульгина швидко розійшлась у двох виданнях, але по газетах не дозволено було промову мою друковати, тільки Катков надруковав її у своєму двохтижневику „Современная лѣтопись Русскаго Вѣстника“, а ректор університету проф. Бунге (тоді один із найбільш поступових професорів — тепер міністр фінансів) дістав догану од міністерства за те, що дозволив мені промовляти на користь законности й педагогичного авторітету.
Виступ мій на банкеті Пирогова мав для мене особисто значні наслідки: він розворушив у мені політичні інстинкти і разом з тим зазнайомив мене з колом ліберальних професорів і дав мені змогу поширити мої наукові студії, переважно по загальній історії; у ній я спочатку зде-
