Сторінка:Агатангел Кримський. Андрій Лаговський. Повість. 1905.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
І.

„Дочекався я свого сьвятонька.
Виряжала в сьвіт мене матїнка…
— Нехай, сину мій, ми працюємо,
Нехай цїлий вік ми горюємо —
Та не всї ж, як ми, в землї риються:
Може, є такі, що і миються.
Як знайдеш таких, милий синочку,
Простели себе, як рядниночку.
Чоло с похилу не поморщиться,
Спина с похилу не покорчиться,
Спина с похилу не покривиться,
За те ступить пан і подивиться.
За те ступить пан на покірного
І прийме тебе, як добірного.
І с панами ти привітаєшся,
С полем батьківським роспрощаєшся…“

Перечитавши цї вірші, студент Андрій Іванович Лаговський осьміхнувся, бо щось ізгадав. Він стояв коло столу, перегортав свої листи, записки і всякі другі шпаргали, тай усе, що непотрібне, він одкидав на бік, себто щоб знищити. Сьпівомовку Руданського, що оце він узяв до рук, він давно-давно колись переписав був сам, власною рукою, вже тому год вісїм, ще тодї як був гімназїстом та здобув од своєї матері один ку-