Сторінка:Ада Неґрі. Вибір поезій (1906).djvu/1

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


АДА НЕҐРІ.

 
ВИБІР ПОЕЗІЙ.
 
I.

Сеї ночи до ліжка мого надійшла
 Якась постать нужденна:
Кінжал з боку, зір пильно на мене звела
Усьміхнувшись… Дріжу тороплена…
 „Я, мовля, твоя доля злиденна!“

„Полохлива пташино, з тобою весь вік
 Я була і до стерти не кину;
Куди ти — туди й я, чи квітки чи терник,
За тобою піду в домовину“.
 „Геть!“ — розлїг ся крізь сльози мій крик.

А вона все стоїть тай стоїть наді мною:
 „Так — шепоче — судилось тобі.
Ти — мов пролїсок той над труною,
Що зростає з під снігу весною
 У журбі, — так судилось тобі!“

Я схопилась та знов: „ Прагне серце дївоче
 Тих надїй, що горять в двацять лїт,
Поцїлунків і блиску від ґенїя хоче;
Для кохання, для щастя прийшла я на сьвіт…
 Згинь від мене, лиха потороче!“

Одрікає вона: „Перемога з вінцем
 Ждуть того після працї обранця,
Що величних ідей був безлячним творцем,
Свою кров за їх лив і пав смілим борцем“.
 Я сказала: „Остань ся!“

 
II.

В червонім убраннї мандрівниця пізно
Де в Бога взяла ся і з сьміхом зловтїшним
 Промовила грізно:
„Горить в тебе хрест на чолї молодому;
Він тягаром ляже довічним
 На долю твою невідому!

„Блукать сиротою ти будеш по сьвіту…
Той карб таємничий нїколи не зникне
 Бо пащу неситу