Сторінка:Ада Неґрі. Вибір поезій (1906).djvu/2

From Вікіджерела
Jump to navigation Jump to search
Ця сторінка вичитана


Упир твій роззявить, до серця упнеть ся,
Вялить тобі душу та нівечить звикне:
Упир сей скрізь творчістю зветь ся.

„І кликать не треба: як сун не дасть спати,
Він зараз до тебе прилине з півночи,
Сам стане вчащати...
Зросла ти в країні піснями натхненій,
А люди нудні, до надбання охочі,
Злочинством вважають твій геній.

„Ось зваж ся відкрити затроєні рани
У слові могутнім: почне всяк знущатись;
Під гуки догани
Хай голос почують величнього гимну,
Що звав би кохать і брататись:
Всі глянуть немов на причинну.

„Цькувать тебе кинуть ся злі твої судді,
Поки роздеруть як вовки-сїроманцї;
В сльозах на відлюдді,
З журбою у грудях від дикого крику,
Ти будеш тинятись і вечір і в ранці',
До віку, до віку, до віку !“

Скінчила отак тай пішла собі звільна,
В червоні вгорнувши ся шмати,
Недоля моя невідхильна...
А я не знайшла, що сказати.

III.


Сад зачарований
Пахне тарнесенько,
Спить обцїлований
Ніччю тихесенько.

Спить — прокидаєть ся
В снї полохливому;
Щось не дрімаєть ся
Вітру журливому.

Може дізнали ся
Квіти засмучені,
Як ми зблукали ся
Кривдою змучені. —

Скільки скрізь лиха є?
Може... Росицею
Сьвіжою дихає
Листя з травицею.

Понад оселями
Горя невтішними
Та невеселими
Думами грішними,

Понад могилами
Ніч розливаєть ся,
Слізьми безсилими
Плаче, вбиваєть ся.