Сторінка:Ада Неґрі. Вибір поезій (1906).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


IV.


Нема мені назви. Я — вбога дочка
 Холодної хати;
З мужицького роду мій батько та мати,
А в серці мойому їх вдача палка.
І ангел панує і демон стоїть наді мною —
 Не дам собі ради з собою:
Думками літаю бистріш, ніж Мазепу
Носив колись кінь серед степу.
Я — загадка: разом душа моя прагне
Відрази й любови; я — дужа і млява;
То прірва розпуки на дно мене тягне,
То всю розворушить дитина ласкава.
Хай лихо та злидні до мого горіща
 Заглянуть — я їх не боюсь,
Хай крила приборка недоля зловіща, —
 Всї кинуть, забудуть — сьміюсь.
Я плачу над тим, хто дріжить, а не має
На старість нї хліба, ні сил^ ні кутка,
Над хворими дітьми, що навіть земля не приймає,
Над безліччю мук, що жахнеть ся уява людська.
Як сльози підступлять — враз пісня поллєть ся
 Така незвичайна та сьміла,
А серденько бєть ся, на клаптики рветь ся:
З людьми його я поділила.
Чи слуха хто-небудь — байдуже; ледащо
 Хай лає, катує та мучить, —
Нї рухом, нї зглядом не зважу нї нащо;
 Мене він стрілою не влучить.

V.


Не вертай ся — оставай ся
За горами, за морями.
Я порвала — потоптала
Ус] звязки поміж нами.

Я любила — більш не сила,
Стихли муки в час розлуки;
Кров, здаєть ся, легше бєть ся,
В серці хворім вмерли звуки.

На хвилинку — відпочинку
Душа багне, волі прагне,
Тхне труною наді мною,
До могили швидче тягне.

Не вертай ся — оставай ся
За горами за морями,
Все забудьмо, німі будьмо,
Обливаючись сльозами.


Переклав П. ГРАБОВСЬКИЙ.