ніякого зв'язку, взагалі не пов'язаний із людьми, не пов'язаний із законами світу. Він неможливий. Що сталося з орнаментами Отто Екмана та Ван де Вельде? Сповнений здоров'я та енергійності художник завжди стояв на передньому плані людства. Але сучасний орнаменталіст — це приблуда, або патологічний випадок. Через роки три, навіть він сам відкидає власну роботу. Для культурних людей декор нестерпний відразу, інші усвідомлюють його нестерпність лише через кілька років. Де сьогодні твори Отто Екмана? Де буде робота Ольбріха через десять років? Сучасний орнамент немає ні предків, ні нащадків, ні минулого, ні майбутнього. Його радісно вітають некультурні люди, для яких справжня велич нашого часу це закрита книга, але і вони, через короткий час, його відкидають.
Людство сьогодні здоровіше ніж будь-коли, хворіють лише окремі люди. Але, ці окремі люди, тиранізують здорового працівника через те, що він не може придумати декору. Вони змушують його виготовляти декори, які з найрізноманітніших матеріалів, вони придумали самі.
Мінливість декоративної моди веде до девальвації цінності продуктів праці. Робочий час та витрачені матеріали це види капіталу, які змарновані надармо. Я склав афоризм: Форма об'єкту живе доти доки фізично використовується сам об'єкт. Я спробую уточнити: костюм вийде з моди швидше ніж цінне хутро. Бальне плаття для дами, призначене лише на одну ніч, вийде з моди швидше ніж письмовий стіл. Але горе тому столу, який вийде з моди так само швидко як бальне плаття, оскільки його форма стала нестерпною, всі ж гроші витрачені на його виготовлення — змарновані.
Це добре відомо орнаменталістам, і австрійські орнаменталісти намагаються максимально цим скористатись. Вони кажуть: "Споживача, який користується меблями десять років, а потім вже не витримує і щодесять років замовляє нові, ми любимо більше ніж того, хто купує їх лише тоді, коли старі зносились. На цьому процвітає промисловість. Мільйони працевлаштовані через швидкоплинність змін". Здається це таємниця національної економіки Австрії; як часто, коли спалахує пожежа, чути слова: "Слава Богу, тепер люди знову можуть щось заробити". Я знаю хороший спосіб: спалити місто, спалити країну, і всі будуть купатись у багатстві і благополуччі. Робіть меблі, які через три роки можна буде використовувати як дрова та металеву фурнітуру, яку треба буде розплавити через чотири роки, бо навіть продаючи їх на аукціоні ніхто не повернете й десятої частини витрат на роботу та матеріали, і ми багатішатимемо та багатішатимемо.
Збитки терпить не лише споживач, а передовсім виробник. Сьогодні орнамент на предметах, які не потребують орнаменту, означає змарновану працю та зіпсовані матеріали. Якби всі предмети були естетично прийнятні так само довго, як вони придатні фізично, споживач міг би дозволити собі заплатити ціну, яка дала б робітнику заробляти більше і працювати менше. Я не проти заплатити вчетверо більше за статтю, яка буде мені корисною, ніж за погану і за формою і за матеріалом. Я не проти витратити 40 крон за черевики, хоча в іншому магазині черевики можна купити за 10 крон. Але у торгівлі, що страждає від тиранії орнаменталістів, не має значення чи робота хороша чи погана. Праця знецінюється, бо ніхто не хоче оплатити її справжню вартість.
І це добре, бо ці декоровані предмети можна носити лише в найдешевшій формі. Я легше сприйматиму пожежу, якщо знатиму, що згорить тільки непотрібне сміття. Мені можуть подобатись цяцьки у Будинку Художників, бо я знаю, що вони зроблені за кілька днів і через день будуть розібрані. Але, розсипати золоті монети замість гравію, запалювати сигарети банкнотою та перемелювати перлину щоб іі випити — не естетично.
