всю Україну й Польщу. Він упевняв усіх, наче б'ється за волю свого народу, а врешті зрадив своєму народові оддав його на вічні муки у московське ярмо. Ти, полковнику, єдиний на Україні певний та меткий вояка й ватажок. На твоїх плечах п'яниця Хмельницький їздив увесь час і коли б не ти, то він ніде не взяв би над нами перемоги. Не йому, п'яниці непросипному, бути Гетьманом України, а тобі — лицарю славному. Ми чули, що ти зрікся присягнути московському цареві, і, от його величність король дарує тобі за те з усім твоїм родом шляхетство, доручає тобі гетьманську булаву й жалує тобі на власність староство, яке тобі найлюбіше. А щоб ти мені вірив, ось тобі королевський лист з печаттю!
Богун взяв листа, прочитав його, сховав за кунтуш і вже тоді одповів:
— Ти довго, вельможний пане, говорив, а я все тебе слухав, тепер послухай ти мене. Московському цареві я не присягнув, але не через те, що бажав би служити королеві, а через те, що вільному народові, як зараз ми, не личить нікому присягати. Булави од короля я не приймаю, бо вільному народові не личить приймати клейноди з чужих рук. Гетьманом України я не згоден бути, бо з цього пішов би розбрат поміж козаками і поділ України на двоє. Україна має гетьмана, обраного вільними голосами. Той гетьман — Хмельницький, і у військових справах я йому корюся.
Ще кілька день після того посли умовляли Богуна взяти булаву, але він рішуче одмовився.
