прямо зачарувався її красою і довго не мав сили одвести од неї очей.
Марина привітно посадовила хана на софу, подала йому кал'ян і сіла біля його ніг.
— Розповідай же, мій володарю, своїй Газізі, як склався твій поход? Чи благословив Аллах твою зброю, чи добре погромив ти польського короля?
Хан зарані надумав, що говорити жінці і одповідав, не вагаючись:
— Аллах був дуже милосердний до татарів. Він всемогутній вчинив так, що я, не проливши й краплі крови, добув усе те, чого бажав.
— Як же те сталося? І що саме ти добув? — спитала Марина трохи збентежено, бо здобуття на війні перемоги без змагання здавалося їй неймовірним.
— Ми з Хмельницьким безхліб'ям примусили короля згодитись на наші домагання. Я взяв окупу сто тисяч червінців, а Україні добув потверження Зборовської умови. Україна тепер знову вільна.
Марина радіючи поцілувала хана в руку.
— Я знала, що в тебе добре серце, мій царю! За те я тебе й люблю.
З радощів Марині справді здавалося, наче вона любить Іслама і вона припадала до нього, пестила рукою його бороду, милувала його чоло і дуже весела була ввесь цей вечір.
Після того дня життя Марини пішло, як і в попередні роки. Здобувши собі од хана дозвіл їздити ридваном по околицях міста не тільки щоп'ятниці
