Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/177

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


— Брешете, собаки! — гукнули разом Богун і Довбня. — Не діждуть і нащадки ваші, щоб козаки бидлом польським були!

Напружилися з серця козаки, щоб порвати мотузки на руках та кинутися на ворогів своїх… Навіть ялини затрусилися від їх могучого поруху, але Чарнецький, махнув рукою до своїх товаришів, і в ту ж мить пролунало більше десятка пострілів. Одгукнулися ті постріли луною по закутках темної діброви, і зашуміли по розлогих віттях віковічних ялин… Геть кинулись налякані пострілами звірі та птахи від поганого місця, де скоїлась ганебна подія, і знову у діброві стало тихо, як у домовині.

Схилилися до грудей сиві голови українських багатирів, погасли їхні очі, а могутні, волелюбиві душі їхні полинули у горішнє царство шукати правди на тім світі.