Ленін, вивчаючи новий етап розвитку капіталізму, його імперіалістичний період, прийшов до переконання, що можлива перемога соціалізму в одній, окремо взятій капіталістичній країні. Не дивно, що проти Леніна обрушились всі старі баби II Інтернаціоналу і що проти цієї теорії виступили всі антиленінці, всі опортуністи, що притаїлися в рядах більшовицької партії.
Викладаючи хід лютнево-березневої буржуазно-демократичної революції та утворення двовладдя, «Історія ВКП(б)» дає чітке роз'яснення походження цього двовладдя. Меншовицько-есерівська більшість у Раді передала владу буржуазії, а «не досвідчені в політиці широкі маси народу, захлеснуті хвилею дрібнобуржуазної стихії і сп'янілі від перших успіхів революції, опинились в перші місяці революції в полоні у угодовських партій і погодились відступити буржуазії державну владу, наівно гадаючи, що буржуазна влада не перешкоджатиме Радам вести свою роботу» (стор. 170).
Глава 7-а викладає історію партії більшовиків в період підготовки і проведення Жовтневої соціалістичної революції.
Уже в цей період Бухарін, Риков, Зінов'єв, Каменєв, Пятаков та ряд інших антиленінців виступили відкрито проти Леніна, намагаючись затримати революцію, чіпляючись за старі, віджилі формули, сподіваючись на те, що революцію вдасться затримати на етапі буржуазно-демократичної і парламентарної держави. Ця опортуністична, антиленінська лінія Рикова, Зінов'єва, Бухаріна, Каменева та їх однодумців була викрита вже на Квітневій конференції, яка одностайно пішла за Леніним, зайнявши чітку позицію в усіх найважливіших питаннях і ведучи лінію на перемогу соціалістичної революції.
Звертає на себе увагу в цій главі формулювання товаришем Сталіним причин, які визначили порівняно легку перемогу соціалістичної революції в Росії. На першому місці тут іде оцінка російської буржуазії, яка не зміцніла ще економічно, цілком залежала від урядових замовлень і не мала ні політичної самостійності, ні достатньої ініціативи, необхідної для того, щоб знайти вихід із становища. «У неї не було ні досвіду політичних комбінацій і політичного обдурювання у великому масштабі, що його має, наприклад, французька буржуазія, ні школи шахрайських компромісів великого розмаху, яку має, наприклад, англійська буржуазія» (стор. 199). Тут мимохідь товариш Сталін дає надзвичайно влучну характеристику не тільки російській буржуазії, але і французькій та англійській.
Другою причиною перемоги революції товариш Сталін вважає те, що «На чолі Жовтневої революції стояв такий революційний клас, як робітничий клас Росії, клас, загартований в боях, клас, який пройшов за короткий строк дві революції і завоював до передодня третьої революції авторитет вождя народу в боротьбі за мир, за землю, за свободу, за соціалізм» (стор. 200).
Третьою причиною перемоги соціалістичної пролетарської «революції товариш Сталін вважає те, що «Робітничий клас Росії
