— У будинкові, де робили трус, — безстрасно вів далі кардинал, — мешкає, здається, беарнець, друг вашого мушкетера.
— Ваша еміненція має на оці пана Д'Артаньяна?
— Я маю на оці юнака, вашого протеже, пане Тревій.
— Він і дійсно живе там, ваша еміненція.
— Чи не підозрююте ви, що цей юнак дає погані поради?..
— Панові Атосу, вдвоє старшому від нього? — перебив пан Де-Тревій. — Ні! А, головне, пан Д'Артаньян вчорашній вечір перебув у мене.
— Ось як! Виходить, усі ваші мушкетери проводили той вечір у вас!
— Ваша еміненція не ймете мені віри? — з серця сказав Де-Тревій, ввесь почервонівши.
— Ні, борони боже! — відповів кардинал. — Цікаво тільки, о якій годині був він у вас?
— О, це я можу визначити цілком точно, бо, коли він увійшов, я помітив, що було пів на десяту, хоч мені здавалося, що мало бути пізніше.
— А о якій годині вийшов він з вашого будинку?
— Було пів до одинадцятої. Тобто за годину по тій пригоді.
— Проте, — відповів кардинал, що ні на одну мить не брав під сумнів правдивости слів пана Де-Тревія й відчував, що перемога вислизає з його рук, — проте Атоса було заарештовано в тому самому будинкові по вулиці Могильників.
— Хіба ж заборонено відвідувати друзів? Або хіба мушкетер моєї роти не має права приятелювати з ґвардійцем роти пана Дезесара — Д'Артаньяном?
— Чи не той це Д'Артаньян, що поранив Жюсака підчас нещасливої зустрічі коло манастиря босих кармелітів? — спитав король, зиркнувши на кардинала, що почервонів з досади.
— А іншим разом — Бернажу. Так, сір. Ваша величність маєте чудову пам'ять.
— Ну, як же розв'яжемо ми цю справу? — спитав король.
— Ця справа обходить більше вашу величність, ніж мене, — відповів кардинал. — Я настоював би на його провинності.
— Я ладний зараз же повернути вам мою шпаду, сір, — сказав Де-Тревій. — Обвинувачуючи сьогодні моїх салдат, пан кардинал, я певний того, згодом обвинувачуватиме й мене. То краще вже я сяду у в'язницю разом із паном Атосом, якого вже заарештовано, і з паном Д'Артаньяном, якого, напевно, мають заарештувати.
