— Ось, — сказала вона, — перстень, як кажуть, коштує дуже багато. Я одержала його від брата, короля еспанського. Він — мій власний, і я можу робити з ним, що хочу. Візьми його, продай, нехай чоловік твій їде.
— Через півгодини ваш наказ буде виконаний.
— Чи бачиш ти адресу? — якнайтихше додала королева, — мілордові, герцоґу Б'юкенгемському, в Лондоні.
— Листа передадуть особисто йому.
— Добра дитина! — вигукнула Ганна Австрійська.
Пані Бонасьє поцілувала руки королеви, сховала листа за корсажем, зникла з легкістю пташки й за десять хвилин була вдома.
Вона, як і казала королеві, не бачила ще свого чоловіка по його визволенні. Не знала вона також і про зміну його ставлення до кардинала.
Пані Бонасьє знайшла чоловіка самого. Статечний крамар, скоро повернувся додому, повідомив жінку про своє щасливе повернення. Та наказала привітати його й переказати, що першу ж вільну від служби хвилину призначить на побачення з ним.
Цієї першої хвилинки довелося чекати п'ять день. За інших обставин це здалося б панові Бонасьє задовгим, але побачення з кардиналом та відвідини Рошфора давали йому багату поживу для метикування. Крамар бачив уже себе на шляху до шаноби й багатства.
З свого боку пані Бонасьє теж міркувала, але, слід повинитися, думки її ні в якому разі не були честолюбні, а мимохіть безупинно звертались до юнака такого хороброго й такого, здавалося, закоханого.
Мавши вісімнадцять років, вона одружилася. Перебуваючи завжди в оточенні друзів свого чоловіка, людей мало здатних навіяти якенебудь почуття молодій жінці з чулим серцем, пані Бонасьє залишилась неприступною для звичайних залицяйників. За тих часів звання дворянина чарувало середняцькі кола, а Д'Артаньян був шляхтич. До того ж на ньому був ґвардійський мундир, що, після мушкетерського, подобався паніям більш від усіх інших. Цього було більше, ніж досить, щоб запаморочити голову 23-літній жінці, а пані Бонасьє саме й дійшла тоді цього щасливого віку.
Отже, наше подружжя не бачилося майже цілий тиждень, дарма що в його житті трапилися важливі події. Пан Бонасьє, стрічаючи дружину, виявив щиру радість і простяг до неї руки. Пані Бонасьє підставила йому чоло.
— Побалакаймо трішки, — сказала вона.
— Що? — здивовано спитав Бонасьє.
