— Гей, Грімо, Плянше, Мускетоне, Базене! — гукнули четверо друзів на своїх льокаїв. — Поваксуйте нам чоботи та приведіть коні.
Кожен мушкетер залишав у головній квартирі, як у касарні, свого коня й слуги.
Плянше, Грімо, Мускетон і Базен негайно пішли.
— Тепер складімо пляна кампанії, — сказав Портос. — Куди ми їдемо звідси?
— До Кале, — сказав Д'Артаньян. — Це найближчий шлях на Лондон. І, на мою гадку, треба їхати всім разом. Я везу листа, ось тут, у кешені. У разі мене буде вбито, один з вас візьме листа, і ви продовжуватимете свою путь Коли вб'ють і того, дійде черга другого й так далі. Хай би тільки один прибув. Це все, що треба.
— Браво, Д'Артаньяне! Я згодний, — сказав Атос. — До того ж мусимо бути послідовні: я їду на води, ви мене супровадите; замість Форзьких вод, я їду на море, бо я маю право вибирати. Нас хочуть затримати. Я показую листа пана Де-Тревія, а ви ваші дозволи. Нас атакують — ми обороняємось. Нас судять, — ми вперто стоїмо на тому, що не мали іншого наміру, як пірнути певне число разів у море. Чотирьох чоловіка поодинці згубити дуже легко, але чотири чоловіки разом — це вже загін; чотирьох льокаїв ми озброїмо пістолетами та мушкетами. Коли проти нас вишлють армію, ми дамо бій, а той, що залишиться живий, як казав Д'Артаньян, приставить листа.
— Добре сказано! — вихопилось в Араміса. — Ти кажеш, Атосе, хоч раз та гаразд. Я цілком приєднуюся до пляну Атоса. А ти, Портосе?
— І я теж, — відповів Портос, — якщо Д'Артаньян згодний. Д'Артаньян, охоронець листа, — природний голова експедиції. Хай він вирішає, ми тільки виконавці.
— Отже, — зауважив Д'Артаньян, — я гадаю, що ми ухваляємо пляна Атоса й рушимо за півгодини.
— Ухвалено! — підхопили разом три мушкетери.
І кожен, простягши руку до торбинки, узяв по сімдесят п'ять пістолей і почав лагодитись до від'їзду призначеної години.
