Патрік поскакав, наздогнав герцоґа й ознайомив у зазначений Д'Артаньяном спосіб, що на нього чекає посланець.
Б'юкенгем відразу догадався, що це Д'Артаньян, й опасуючися, чи не скоїлось чого у Франції, спитав — де той посланець.
Побачивши здалека ґвардійський мундир, він поскакав просто до Д'Артаньяна. Патрік з чемности залишився осторонь.
— Чи не скоїлось якогонебудь лиха з королевою? — вигукнув Б'юкенгем, виявляючи цим питанням усі свої таємні думки та кохання.
— Не думаю. Але боюся, що їй загроджує велика небезпека, визволити з якої може її тільки ваша світлість?
— Я? — вигукнув Б'юкенгем. — Як? А невже ж я такий щасливий, що можу бути корисний їй? Кажіть, кажіть!
— Візьміть цього листа, — сказав Д'Артаньян.
— Цей лист?… Від кого він?
— Мені здається, від її величности.
— Від її величности! — сказав Б'юкенгем, пополотнівши так, що Д'Артаньянові сплило на думку, що герцоґ впаде непритомний.
Б'юкенгем зламав печатку.
— Що це за дірка? — спитав він, вказуючи Д'Артаньянові місце, де лист був пробитий наскрізь.
— О, — сказав Д'Артаньян, — я цього не бачив. Це, мабуть, од шпади графа Де-Варда, що поштрикнув мені груді.
— Хіба ви поранений? — спитав герцоґ.
— О, дрібниці, — відповів Д'Артаньян, — тільки подряпаний.
— Боже милий! Що я прочитав! — скрикнув герцоґ. — Патрік, залишайся тут чи, краще, розшукай короля, де б він не був, і перекажи його величності, що я поштиво благаю вибачити мені, бо надзвичайно важлива справа примушує мене повернути до Лондону. Їдьмо, пане, їдьмо!
— І обидва вчвал погнали до столиці.
Дорогою герцоґ просив Д'Артаньяна розповісти йому коли не про все, що сталося, то принаймні про те, що було відомо Д'Артаньянові.
Д'Артаньян розказав, яких застережних заходів було вжито; як, через саможертву трьох своїх друзів, що їх
